Resident Evil 3: Nemesis (1999). 'Nemesis. Nemesis everywhere!'

На протязі всієї гри не полишало відчуття “це ж було вже!”, адже третю частину по суті складено з перших двох. І коли я наново потрапив до поліцяйського відділку, то думав викинути компуктер у вікно! Але обійшлося, всі двері R.P.D. заколочено, зомбів там нема, просто своєрідна пам'ятка задля сюжетної поріднености, а може і для ностальгії, хоча яка ностальгія коли RE 3 релізнувсі лише на пару років пізніше другої гри *б'є себе по лобі*

 

 

Та не тільки поліційня провадить у минуле серії, є тут і парк, схожий на парк першої гри, а на етапі із дзиґарнею відгукнувся "інтер'єрний" сетінг маєтку, бо оздоблення інтер'єрів тої вежі чомусь виконані у якомусь рококошному стилі, наче в тій вежі жили вельможі. Я не знаю, є тут історики? Був такий тренд серед вельможів морочних віків: жити в дзиґарях?
Стільки ремінісценцій і буквальних повторень личить рімейку “20 років по тому”, але не черговій грі серії, що виходять одна за одною через рік-два. Такий “креатив” викриває ідейний дефіцит авторів. Хоча їх могли квапити видавці й банально не стачило часу на оригінальність ¯\_(ツ)_/¯

Останню теорію підтверджує 2-варіятивна складність: Easy-Hard, без Normal, отже часу (ну, чи бажання) на балянс не було. Я граю на ізі (завжди), пітніти заради сюжету не хочу. Порівнюючи складність із попередніми Resident Evil, скажу, що третій — найлегший.

 

Gameплей на Easy

Просто на старті підігнали вантажівку зі зброєю і скинули все на ГГ, чого там тіки нема: автомати, рушниці, набої до них. Пригадую, як у першій грі знайшов "зламаний дробовик" і тішився, думав: оце діло! А то виявився навіть не дробовик, а його макет, важіль для пазла xD
В RE 3 настільки багато зброї, що про иншу легко і забути, втім, у попередній грі арсенал не менший. Найубивчим мні здався дробовик, і він відносно етичний, бо більше схожий на ружжо з Contra, аніж на дробовик. Наприкінеччі знайшов ракетний пускач з 4 набоями, але жадного так і не стратив, бо за нього все зробила рельсова пушка. Так, тут є рельсотрон 😆

Ігролад набув крафт набоїв: станок і різнобарвна порохова пудра, комбінуєш, наприклад, жовту з червоною — отримуєш синю, комбінуєш її на станку і виходить скільки-то гранатометових набоїв. Та цей станок, крафт, мні у пригоді не став, і без нього все було. Easy!

В RE 1 персонажа можна було вибрати: чоловік або жінка, в RE 2 вибору не було, але сюжет ділився на “чоловічий” і “жіночий” порівно, в RE 3 граєш за Джіл Валентайн, се персонаж з RE 1, мембер S.T.A.R.S., потім до неї долучається найманець, допомагає їй винести з організму отруту, вірус, синтезує його у лікарні яка опісля злетає в повітря (в кожній грі RE обов'язково щось злітає в повітря).

Пазлів мізерія, мозок полоскотав останній, про формування триврядного патерну. Ще є епізод з налагодженням живлення у фінальному залі фабрики, його неможливо пройти, якщо забути про механіку штовхання)) я був забув і бігав як навіжений кругами декілька днів, потім напівсвідомо щось згадав, зрушив один живільний блок до приймача і пішло-поїхало: вилізла невбивна мерзота, її вдається примусити відступити, але не вбити, а тоді запускаєш рельсотрон і він з другого залпу знищує ту потороч, але не доконечно! — спроба вийти з локі стартує кат-сцену, в якій почвара суне на тебе, тут вмикається QTE: добити її або тікати, я вирішив тікати, бо ж все одно вона згине під ядерним грибом. До речі, елементи QTE це новинка серії.

Дратівливий елемент гемплею: дядько Немезіс, чому дратівливий — він надчасто затуляє гру! Упокорюєш одного, пробігаєш три провулки, там чигає другий... фор ріл?! Впоратися із ним не так вже й легко навіть на Easy, збавляється купа ресів, та гадаю це тому, що я не користувавсі спецрухами, а їх тут чимало, здебільшого рухи ухильні, ще є штовхальні. В ізі-моді їх юзать необов'язково.

Вулиці... безконечні вулиці Ракун-сіті просочені своєрідним настроєм, тут достоту немає атмосферности першої гри, чи хоча б другої.
Коридорні рівні на псевдовідкритому просторі — це завжди програш! Подібний прикол є, наприклад, в Fable III або The Elden Ring, такий левел-дизайн не сприймається, він волає од штучности. Ти не можеш пройти далі по вулиці тому що вона перегороджена брухтом з побитих автівок і викорчуваних каналізаційних труб, або там шлагбаум, або паркан по коліно, або цукерняний папірець. Це мем. В Silent Hill теж так, але там абсурдність концепту компенсується сюрреалізмом: вулиця безпідставно, як уві сні, обривається бездонним проваллям, над яким клубочиться туман.

Нарешті в третій грі друкарська стрічка для сейвів — нескінченна! Хоча може це з-за Easy, але все одно, досягнення! Бо дурно робити базову опцію запису якимось здобутком, а не правом. Чому я маю витрачати час на гру без певности, що зможу зберегти прогрес?! 

 

Сюжет із ядерними ракетами

І хоча тут багацько кат-сцен і заставок, сюжет сильно слабший за попередні, історія практично не розкривається, це дивно, бо ГГ — непересічна жіночка, вона спецагент, бувший у вирі подій на початку T-вірусної пошесті, хіба їй нема що розповісти?!

Що я зрозумів по історії: Джіл потрапляє до Ракун-сіті, бачить яке лайно тут відбувається, силується втекти з міста, побіжно зустрічає найманця, лагодить метротяг (привіт RE 2) і на ньому, наче до пекла — палаючи, влітають на нову локацію. Згодом події переносяться у підземні лабораторії (Dead Factory), де швидко закінчуються втечею з Ракун-сіті на гвинтокрилі, яке обстріляли ядерними бімбами, бо иншого способу вгамувати пошесть влада не знайшла. Певно вчилися у моцковитів, які гасили газові родовища атомним бабахом.

Мні знадобилося близько 9 годин на цю релаксову сюжетну сесію. Опісля за традицією видали бонусного ключа від бутика і 2 якихось костюми, ще сказали, що можу зіграти в додаткову гру, але постгейми RE опісля 1-ї гри я пропускаю.

🌟6/10