Суттєвої відмінности од попередньої книги немає, скидається на те, що автор просто розбив одну 750-сторінкову історію на дві й запублікував окремішньо. Про “Месію Дюни” говорили: “її не зрозуміли”, окей, чому про “Дітей Дюни” в передмові не сказано те саме?! Історія ніпрощойна, нудна, одноманітна, а погіршує ситуацію об'єм: 500 стр., це забардзо, контенту тут на сторінок 100 максимум, решту 400 займають теревені, такі ж беззмістовні, як в “Месії”; здається, автор все сказав ще у 1-й книзі, а наступні його присилувало писати видавництво і ось він чимдуж тягне з себе цю "Дюну" а вона не тягнеться, вдається якась розбавлена балаканина, нікчемна, нецікава.
++Спойлери!
Після 1-ї книги серія має концептуальну проблему — европейський читач почувається в “Дюні” чужим, позаяк культурний простір ще в 2-й книзі повністю перемістивсі на Схід, за мусульманську границю, в історії фігурують їхні імена, символи, назви, їхній код.
В історії практично відсутня “космічність”, усі події відбуваються на планеті і загалом задіяно мало технологій, часом забуваєш що читаєш фантастику.
Сюжет фрагментований, що добре видно наприкінеччі, коли глави поменьшуються і сцени міняються одна за другою разом із місцем дій, часом, персонажами, це мигання дратує.
Особливого шарму історії додавали “Великі доми”, на кшталт моровіндівських, але у 3-й книзі навіть такого слова “великий дім” немає.
Зачепитися в “Дітях Дюни” нема за що: безживна пустеля, балачки в печерах і палацах, часом в кадрі з'являється Проповідник (“померлий” Муад'Діб) і промовляє якусь пафосну галіматью. Діти, що означені в титулі — це мем, їм (Лето і Ганіма) близько 10 років, але вони поводяться як 30-річні й роблять це вкрай недолуго, акторська гра патетична, неправдива, а Лето, цей маленький-великий хлопчик нагадує мні Stewie з Family Guy. Якщо в першій книзі ГГ було десь 15 років і він поводився як 30-річний і це було... кажучи по бене-гесеритськи витримано, несерйозно, то уявіть що ГГ іще помолодшав. Першу книгу я сприймав як підліткову, по суті такою вона і є, це підліткова фантастика, тоді як сприймати 3 книгу? Се дошкільна фантастика? xD
Фінал... just pathetic, такого мему я давно не бачив, читаєш і думаєш: wuuuut?! серйозлі? :D і що це? Я стратив 20+ годин щоб побачити таку розв'язку?! Refund!
В фіналі Герберт, як я дібрав, ублажив видавців, що шукали в “Месії” “геройський екшн”, він зробив з Лето II (10-річний хлопчик) — Супермена, який виносить одним поштовхом півтонні броньовані пласталеві двері разом із завісами, потім однією рукою підхоплює ті двері та швиргає через усю кімнату, пришпилюючи двох гвардійців до стіни. Затим стрибає до стелі та б'є ногою в лице Алії (20-30 літня жінка) так, що в неї лишається там відбиток стопи, тоді він хапає її за ногу і розкручує над головою із такою бистрістю, що чутно ляскіт одежі, ніби ляскіт батога 😂
Оргії, оргії everywhere!
В минулій книзі був вельми сумнівний епізод із романтичними відносинами між Дунканом Айдаго (достоту не знаю скільки йому років, може 40-50+) і Алії (підліток, сестра Пола), но тут Герберт пішов далі, він каже, що діти фрименів, принаймні ті, що споживають меланж (як Лето і Ганіма, яким 7-10 років): приймають повноцінну так би мовити участь в житті племені і стають зокрема "учасниками оргій" О_о що мав на увазі автор, не ясно, десь тричі зустрічається це слово, но без пояснень. Слово “оргія” в 1-му значенні відносить до античних часів, тоді оргіями називали святкування на честь Вакха і Діоніса, і навряд чи воно пасує до східної традиції (до фрименів); в 2-му значенні це “розгульний банкет”, де “розгульний” можна розуміти максимально широко, або “дика, страшна розправа” (в переносному значенні); в 3-му нейтральному значенні це “вечеря із великим вибором страв”. Не думаю що кухня фрименів аж така багата, щоб їхню вечерю, хай і святкову, можна було назвати оргією. Тоді може це “розправа”? Вони споживають меланж, входять в транс та в неадекваті вбивають один одного? Сумнівно. Лишається “розгульний банкет” і поганський фест, що в моєму сприйнятті якщо і не тотожні, то в багатьох місцях перекликаються.
Соромітницький зміст цього слова підтверджує споминання його саме в такому контексті у 4-й, наступній книзі, Лето намірюється поринути в свої пам'яті й ось що він каже: “Чи годиться на такий випадок тур сексуальними розвагами й походеньками? – Ти й гадки не маєш, які внутрішні оргії мені доступні!”.
І потім там само в 4-й книзі ще епізод в діалозі Дункана з Лето: “...Ескорт, що забрав мене до Цитаделі, конче хотів зупинитися і влаштувати оргію. А ті, що забрали мене назад, коли ти… – Вони знають, з якою приємністю я дивлюся на дітей Дункана Айдаго. – Хай тобі біс! Я не жеребець!”.
Окрім цього автор описує сексуальні фантазії Лето та відчуття ("У нього (Лето) було відчуття, наче щось жене його так само, як він жене хробака, інтенсивною течією творіння у його стегнах").
Така педофілія — не єдина дивина, ще автор примушує Ганіму і Лето, цих дітей, гратися “в батьків”, підіймає тему інцесту, лише на словах, но це ходіння поруч чутливих топіків виглядає крінжово.
Релігія без релігії
З 1-ї книги ми дізнаємося що Пол є обраним, в 2-й книзі вже йдеться про релігію довкола Пола-Муад'Діба-Квізец Хідераха, йому поклоняються як богу, в 3-й книзі обожнення перекидається на сестру Пола — Алію та дітей Пола Лето й Ганіму. Автор цю тему ніяк не деталізує, все конче поверхнево. В чому виражається релігійність? В чому виражається обраність Пола? Адже він ніц не зробив! Ба більше, він нічого і не сказав! Послухайте ту бридню яку він городить в образі Проповідника, це ж маячня?! — і, наче Джесіка, назвала ті його промови “жахливою єрессю”, xD яка там єресь? Якщо це єресь, то хіба що проти здорового глузду, бо єресь стосується відомого змісту, натомість в “Дюні” релігія невідома, про неї всі говорять, але ніхто не знає що це.
Так, Пол має передбачення, але, по-перше, працює воно лише з меланжевим бустом, а по-друге, воно по суті безплідне, ну яку користь те передбачення принесло йому або його імперії? Ніякої! Що значного він передбачив? Нічого! Коли він втратив очі,то передбачав оточення, прибічних, їх вираз обличчя, і всі дивувалися: як він нас бачить?! Це і є могуть вибраного?! Инший доказ безсилости його передбачення: Лето, його син, перебрав на себе кермування імперією й культом, та наприкінці 3-ї книги вчив батька і розповідав йому як буде краще зробити.
Схоже культ Пола зведено за єгипетським, фараонівським взірцем, це просто формальна надбудова інституту владарювання.
Пол шлявся пустелями 10 років, а потім повернувся під новим іменем Проповідника і став розмовляти як типовий політик — без смислу. Найсмішніше те, що його повернення всі сприйняли якось так: “Що кажеш? Повернувся обраний Пол Атрід великий Муад'Діб та довгоочікуваний Квізец Хідерах? Той, хто захопив тисячу планетів і звів найвеличнішу імперію усіх часів та народів? Той, кого вважали 10 років загиблим? Той, кому писали оди і пісні, кого вважала за бога, поклонялися йому та молилися? Він повернувся?! ок”.
Смерть Муад'Діба-Проповідника на сходах перед храмом від руки жерця... це щось рандомне, мабуть автор вже не знав що робити із тим Квезец Хідерахом))) це така ж дурня, як те, щоб, приміром, Лето в 4-й книзі, який проголосив себе богом-імператором, спланував імперію на тисячі років, розпочав фундаментальні реформи, врешті гадав собі воскресити своєю самопожертвою хробаків Дюни, відновити первісний Аракіс, но раптово помер через бананову шкурку, наступив на неї і зламав карк. The End. (Смішно чи плачно, але 4 книга так і закінчується.)
Автор невтомно споминає про “джигад” і він є однією з таємниць історії: ніхто не знає що воно таке, той “джигад”, деталізація відсутня. Але джигад мав ролю в окупації сотен планет. Давайте покрутимо мізками: фримени це номади, а номади, як відомо, завжди нечисельні; фримени є примітивним народом, в них нема цивілізації, я навіть не певен чи письменні вони; фримени вміють робити засідки в пустелі, кататися на шай-хулудах, поклонятися Атрідам. Отже, випливаючи з такої характеристики: який джигад галактичного маштабу вони могли організувати? Якщо ви зберете усіх ескімосів Землі, скільки планет ви із ними загарбаєте?
Автор не зображує 1000-планетної імперії Атрідів, фокус не сягає далі Аракісу, далі якогось задрипаного села, і це привід спитатися: а чи уся ця галактична імперія не існує виключно в мегаломанській уяві кочового імператора?
Фемінський наратив
В цій книзі (як і в наступній) більшість дієвих персонажів: жінки, в попередній теж активничали переважно жінки, але тут це впадає в око. З чоловічих бачимо лише Проповідника, який з'являється буквально в двох-трьох сценах, та і все, инші другорядні: Айдаго виконує накази Алії, Фарадн з Дому Коріно теж епізодичний. Лето ще є, але він зазвичай у кадрі разом із сестрою, яка, що цікаво, поводиться як хлопець.
В наступній книзі цей наратив стає чільним, Герберт пускається берега і повторює за радфеминикинями: чоловіки не потрібні, в усьому винні чоловіки, чоловіки — це худоба тощо.
Переклад і стиль
Загалом переклад (КСД) непоганий, але трапляються такі неоковирности, що пройти повз просто неможливо, очі закочуються самохіть: "така увага була не надто неприємною", або: "...приймав це як неуникне", чи: "я обрала такий спосіб життя, який мені відповідає", "з цим міркуванням налаштувала себе на те, щоб заснути", Айдаго сів у топтер та "завів двигун", куди він його завів перекладач не уточнює, "Лето (бувши під піском у тенті) запечатав сфінктер", ват?!.. через 10 сторінок перекладач уточнює "сфінктер тенту", дякую. Яким боком біологічний термін стосується тентів, не розумію, чи це сленг?
Ще наддивно будується репліка, себто пряма мова: починається новим рядком і абзацу після риски, це неправильно, риска має бути з нового рядка, але не після абзацу! Далі репліка, якщо вона довга, розбивається на нові рядки, а початок кожного нового рядка — це абзац... так пряма мова не оформлюється! В ній взагалі не має бути нових рядків, не кажучи вже про абзаци! Абзаци слугують для відокремлення сцен або значущих подій в сцені. Звідси неясність: де саме пряма мова закінчується.
Я не люблю коли в діалогах розкриваються сюжетні елементи, добре відомі співрозмовникам і невідомі читачеві. Цей художній засіб абсолютно штучний, він явно спрямований на читача, він як закадровий голос — береться пояснювати якісь деталі. Це ознака непрофесіоналізму. В цій книзі є чудовий приклад: як треба із такими елементами працювати. Коли Ганіма розмовляє із Джесікою, то споминають “Джакаруту”, се якесь легендарне місце, про яке читач нещодавно почув, і ось, Ганіма питається у Джесіки: чи знає вона про це місце? — на що та відповіда: “Так, це жахливо”... і все! — ніяких пояснень, ніякого закадрового голосу, це приклад правдивого, живого діалогу.
Смішні та дивні епізоди
"...Ти навчишся це робити. Вивчиш кожен мускул свого тіла. Знатимеш їх, як власні долоні. Він тяжко ковтнув, оцінивши велич цієї перспективи."
-- xD тільки уявіть собі "велич цієї перспективи".
В залі авдиєнцій зібралися різні прошаки і посли, та розмовляють із Алією та Джесікою, зокрема про те, що "малі творці" покидають пустелю, тобто хробаків стає все менше, відповідно прянощі закінчуються, і є побоювання, що меланж зусім зникне, на цьому тлі вони кажуть: і що тоді? Як ми будемо платити "за своє"? — не зрозуміло чому вони хвилюються і як взагалі влаштована їхня економіка? Таке вражіння, що вона (економіка) тримається в них єдино на дюнівському меланжі, але ж є тисячі (!) світів, захоплених під час "священного джигаду"?! Хіба то були безлюдні пустелі? Хіба там немає промисловости, вони нічого не виробляють, не платять данину? Та мавши тисячі планет вони б могли тераформувати скільки завгодно безживних каменів на Дюни і вирощувати там шай-хулудів як свиней!
Дивний епізод із замахом на Джесіку в залі авдиєнцій: там і стріляли, і Джесіка перекинула свій трон, але ніхто навіть не поворухнувся! Ніякої метушні! Жодного крику! Всі просто стояли і дивилися на це))
Відчуйте момент: двоє 9-річних дітей (хлопчик і дівчина) одні йдуть у пустелю озброєні самими лише ножами (отруєними) — полювати на тигрів, не простих тигрів, а спеціяльних, здоровезних, натренованих вбивати людей, і ці діти, як я вловив: саме Ганіма (!) вбила двох тигрів... полювання на тигрів не є справою “сили духа” або “інтелектуального розвитку”, це питання фізичної сили, хай ті діти і мають “дорослі душі”, але тіла їхні все одно дитячі. Тому це смішно.
В аніме є епізоди "самокопання", особливо яскраво такі представлені в "Євангеліоні", коли їх дивишся, то мало що розумієш, здається, те що відбувається: доступно лише самому персонажу, ти ніби зазираєш в його внутрішній світ, бачиш мозаїку образів, думок, але ніц не осягаєш, і тут в "Дюні" таке ж: персонажі (Лето та Ганіма) постійно цим займаються, а ти сидиш як довбень і думаєш: коли вони вже дістануться свого раціо і почнеться екшн?!))
Особливо кумедно виглядає сцена "годування Лето", перед якою він занурився в надра своїх міркувань, думав про життя, буття, смерть та Всесвіт, і тут заходить Сабіха з мискою в руках: "...підняла його голову й почала годувати з миски... Сабіха обтерла йому рот краєм сукні".
Історія з форелями, які оплутали тіло Лето та увійшли із ним в симбіоз неправдоподібна, вигадана на колінці, бо до цього ніхто не казав про симбіотичну властивість форелей, тим паче, що вона продукує надлюдські сили і по суті є екзоскелетом. 100 % її мали б застосовувати у військових цілях не зважаючи на побочені. До всього ж фримени войовничі, Муад'Діб з їх поміччю завойовував сотні планет, і хочете сказати, вони не знали про такий прикол з форелями?!
Фінал без сардаукарів
Абсолютно невтямний фінальний монолог Лето, в якому він озвучує якісь трюїзми, софізми, недофілософізми перед Фарадном, навіщо це? Хто такий Фарадн?! Це персонаж, який з'явився десь-колись на п'ять хвилин, його притягли у фінальну сцену і посадовили поруч Лето писарем, і тут виявилося, що Фарадн буде грати трохи не головну роль в подальшому Дюни і Всесвіту (але в 4-й книзі Герберт про нього забув)...
Та і смішно, коли вони розмірковують в глобальних всесвітніх маштабах, бо вже за часів автора знали наскільки гігантський Всесвіт. Тисяча планет? Тисяча галактик? Це ніщо в маштабах Усесвіту!
І потім, Лето клянчить у Фарадна сардаукарів, навіщо?! Тобто: а як вони (Атріди) завойовували ту тисячу планет без сардаукарів?! І що найсмішніше, в наступній книзі Лето створює жіночу армію! А як же сардаукари? :D
🌟1/10
Коментарі
Дописати коментар