Одразу спойлери!
Історія складається з 7 невеликих (150 с.) книг, передостання -- це пріквел, де створюється Нарнія, остання... де Нарнія руйнується, а діти разом з батьками гинуть у поїздовій трощі та потрапляють до "нової Нарнії", що є всередині іншої Нарнії, яка в свою чергу -- є всередині ще більшої й ліпшої Нарнії.
Я читав книгу видавництва КСД 2020 року, перекладачі з англійської: В. Шовкун, І. Ільїн, О. Кальниченко за участю К. Воронкіної -- це видання у жодному разі купляти не можна, тому що переклад цей, граматично, стилістично -- м'яко кажучи жаснійший, пару перлових прикладів попереду.
Складно сказати яку мету переслідував автор, спочатку здається, він намагається переповісти Євангеліє у казковому антуражі, простими словами для дітей, потім сюжети все далі відходять од цього задуму і поринають у вільне плавання фентезійної реальности, хоча "дитячість" лишається.
Книги зібрані доволі неоковирно, вони не переплетені якимось генеральним сюжетом, а поєднані радше персонажами: Аслан, Пітер, Едмунд, Люсі, Сьюзен, Каспіан та деякі інші фігурують в усіх або майже усіх сюжетах “Хронік”.
Християнською цю книгу вважати ніяк не можна, часом вона називає чорне білим, і взагалі провадить антихристиянські ідеї. Релігійність в ній є, але поганська. Дітям це читати я б не радив, хоча б тому, що автор є прихильником мілітаризму, він пропагує античний дохристиянський образ чоловіка-воїна-солдата, виправдовує війни, ґоміцид. Приміром у 12 главі “Хлопчика і його коня” хлопець Корін промовляє, чи ж війна, битви -- це не супер?! І йому ніхто не суперечить. В останній книзі Тіріан, озброївшися мечем та щитом виголошує: “Так значно краще — одразу почуваєш себе справжнім чоловіком!"
В палітурці 900+ сторінок, ілюстрацій майже немає, вміщено декілька мап.
Розбиратиму кожну книгу окремо, починаючи з першої. Стиль розбору буде цитатовим, тобто я занотовував по ходу читання певні моменти, їх і викладу.
“Шафа, лев, відьма...”
Скидається на якусь "Біблію для дітей" у фентезійному переказі, але не дуже вдалому переказі.
Початок серії вирізняється легкістю сприйняття, "Хроніки" по-дитячому наївні, тобто, це навіть не підліткова книга, як та "Дюна" (ідейно за автором), а для дошкіли.
"Люсі відчула, як по спині побігли мурашки, та не від холоду чи жаху, а від невимовної радості, чого, правду кажучи, давненько з нею не траплялося”, – мова про дитину 7-9 років чи про жіночку років 40, яка депресувала казна-скільки?))
Вони їдять шинку… бобри – їдять шинку)) також у них є сірники, меблі, механізми (швацька машинка), багато питань по логіці речей.
На початку 10 розділу Бобриха збирається в дорогу з ін. та зокрема каже щоб поклали в торбу паляниці з коробу на кухні, цікаво, якщо в них навічна зима, звідки вони беруть зерно для муки і муку для паляниць?
“Принц Каспіан”
Початок другого оповідання не дуже реалістичний, ця "спрага", "втома", що спіткала дітей після того, як вони побігали трохи по пляжу, того ж штибу, як те голосіння за Асланом у першій книзі: награне і недоречне.
В другій книзі вже немає настільки явного переказу Євангелії, розповідь продовжує генеральну лінію але здебільшого без євангельських паралелей.
Я щось не второпаю, заморці вдерлися до Нарнії та захопили там владу, агресією керували Каспіани, потім троном заволодів Міраз зі своєю жоношкою, вони народили синка та вирішили вбити "законного спадкоємця" – принца Каспіана. Водночас гном-ментор перед цим принцом розкланюється, як справжньому королю, знаючи, що вони – заморці, загарбники, що вони воювали із аборигенами, правдішними хазяїнами цих земель, отже… чи не дивно узаконювати віроломство окупації? Автор свідкував Першу і Другу світову та визнає “право сили”?..
Друга історія така ж по стилю, як і перша: наївна, недолуга, відверто дитяча, рясніє недоречними, незграбними фразеологізмами, дурнуватими примовками.
Цікаві речі кояться з мовою автора, або перекладача: з одного боку він не може використати, пригадати, більш правильний синонім до слова "людяний" – гуманоїдний, що стосується зовнішности, з іншого на наступній-таки сторінці сипить термінами як-то: тубільці, фізіогноміка, дока.
Ось що каже борсук — тубільний жителець Нарнії: “Каспіан — законний король Нарнії”,- ЯК ЦЕ?)) тобт, загарбників вони визнають за “законних правителів”?! норм) чи це якась алюзія тваринної природи? Себто, тварину можна упокорити, як того коня чи бика, одомашнити, як ту собаку, і вона буде ввижати своїм домом шмат землі у загородці, а людину своїм доброзичливцем, чи не хоче автор сказати, що всі, хто визнає окупацію подібні до таких тварин?
Згодом Каспіанів визнають законними правителями і “королі Нарнії”, себто ті діти, яких поставив на королювання Аслан. Роблять вони це мабуть тому, що Каспіан, як і вони є “сином Адама”, але ж се не відкидає факту агресії!
В другій книзі проходить та сама лінія, той лейтмотив — захисників природи, “партії зелених”, однакова з Сапковським в його “Відьмаку 2”. Автор ганить людий за недбале ставлення до природи. Безумовно, в цій догані є правдиве зерно, но перегинати палку, як в тому ж “Аватарі” С. Спілберга, не варто, бо природа урешті не вище за чоловіка, старатися тре передовсім задля чоловіка, а не заради природи, і якщо для комфорту чоловіка необхідно посунути природу: її неодмінно треба посунути. Чоловік сидить за столом, а природа йому прислуговує, не навпаки.
Я казав, що з християнством ця історія має стільки ж спільного, скільки теорія еволюція зі здоровим глуздом, ясно, що автор ототожнює певних своїх персонажів із Євангельськими постатями, приміром Аслан у нього це Христос, та все ж, оця сцена, коли Пітер колінкує перед Асланом, патетично, пишномовно звертається до нього “О, Аслане” (!), бере лапу лева та цілує її, се є типове ідолопоклонство: коли люди обожнювали тварин, робили подібні боввани і поклонялися їм. Не має значення що вкладав в цю сцену автор (тим паче пам'ятаємо хто цільова авдиторія: діти, а вони не розбираються в підтекстах), іноді форма самодостатня, говорить за себе, і це такий випадок.
Потім ще Каспіан буде цілувати Асланові лапу, но вже в контексті “лицарського звичаю”, та мні цікаво, що се за звичай такий лицарський: цілувати левові лапу?)) В Англії так було заведено? Лицарі заради посвяти подорожували до Африки, вишукували левів, цілували їм лапи, а на зворотному шляхові прихоплювали дюжину-іншу негрів у рабство?
Дивно, плеоназмово звучить Асланове звертання до людей як “синів Адама” і до гномів як “синів землі” уважаючи, що слово “Адам” і означає “син землі”, тобто “взятий від землі”, “земний”. Це база Старого заповіту, яку автор, схоже, не знав. Та окрім цього, Аслан каже до людей “сину мій”, що є алогізмом, бо ж вони “сини Адама”, Аслан ж бо не Адам))
Зустрівшися із “королями”, Каспіан, по слову автора, був “глибоко вражений”, але це “враження” жодним чином не проявилося окрім як зі слів автора... в хорошому творі такий момент вирізнявся би додатковою художністю, тут як у акторській грі: поганий актор із кам'яним обличчям скаже: “я глибоко вражений”, а хороший підважить слова діями.
Пітер убиває людину — Спесивіана, і це не осуджується, про першу заповідь з десяти, що надані ще у Старому Заповіті, автор, звісно, не чув.
Сцена зі звіринцем на чолі з Асланом та Вакхом — межує із божевіллям) виходить, що звірі з поганськими богами і Асланом напали на людей, заморців, а їм, звірям, допомагали п’ятеро зрадників свого роду: Пітер, Едмунд, Люсі, Сьюзен та Каспіан.
Під час цієї... вакханалії, Вакх перетворює воду на вино... Вакх... перетворює воду на вино. Що ж, своєрідне у автор бачення християнства, якщо воно взагалі має тут місце.
Одного чоловіка вони перетворили на дерево, дітей чомусь автор називає “свинтусами”, багато з яких, а може й усі, невдовзі перекинуті на свиней (ця ж тема є в “Американських казках” Л. Баума) шо за дурня?! В такий спосіб автор хоче напоумити вередливих дітей, чи в цьому проявляється його справжнє ставлення до всіх дітей? Довірили б ви свою дитину вчителю, що бува зве своїх учнів “свинтусами”?
Це ж Аслан наче казав, що люди мають керувати Нарнією, себто звірами, Аслан теж звір, чи як? Але до нього у “чотирьох королів” інакше ставлення, йому вони цілують лапу, чому? Оминаючи алюзії, скажімо, він не набував людської подоби, як, наприклад, “танцюючі дерева”. Забігаючи наперед скажу, він усю історію залишається в подобі лева, відповідно, немає причин вважати його кимось іншим.
Хоч Аслан і “вдихнув” у Едмунда “королівську гідність”, але це смішно виглядає, коли Каверзіан зі Спасіваном лякаються його вигляду — дорослі мужики лякаються хлопчика 12 років... роздумують між собою: ох, він певно побував у багатьох битвах! 😄
“Зоряний мандрівник”
Третя книга розкривається напрочуд дивно. Якщо в першій діти потрапили у Нарнію через шафу, і довкола цього точилися якісь суперечки, велися розмови, персонажі роздумували, намагалися осягнути цей перехід раціонально, то нині вони просто стрибають у маринівську картину із кораблем та опиняються в іншому вимірі: жодних міркувань, питань, вагань... таке враження, що нічого дивного не сталося, ну перенеслися до Нарнії прямо у відкриті води через картину і що тут такого? Кожного дня подорожуємо туди-сюди через шафи і картини.
В третій історії Каспіан каже до Люсі: “Прийми, королево, те, що належить тобі за правом” — даючи їй флакон з ліками, який їй подарував Дід Мороз... до чого тут “королівське право”? Д. М. дарував їм подарунки у першій книзі без якихось умов, просто тому, що вони типу поводилися добре і на дворі Різдво. В цьому, до речі, викривається непродуманість серії, певно, автор задумував “Нарнію” як одну книгу, але продовжив, і як це часто буває, в процесі історія набула нових рис, граней, смислів, і якщо в першій книзі такий персонаж як Дід Мороз виглядає доречно (це ж бо дитяча казка), то в третій місця йому не має 100 %, тут вже інший вайб, серйозніший, виголошуються слова про життя і смерть, мир і війну, який Дід Мороз?)) Але в такому разі не варто було згадувати про той дарунок взагалі, тим паче таким урочистим тоном.
Історія "Зоряного мандрівника" це переспів "Іліяди" Гомера, така собі "Іліяда для дітей": якісь безконечні тиняння по островах, і цей Аслан... який з'являється наче deus ex machina, щоб розв'язати черговий вузол, pathetic. Наприконеччі автор згадує і Одісея.
“Срібний трон”
Автор описує сцену походу через кам'янисту долину, під час якої діти живилися... птахами: ловили птахів, патрали їх та їли... 😵 трешово. Автор, схоже, не сприймає дитинство взагалі, для нього, як для середньовічного обивателя: дітей не існує, діти — це просто маленькі дорослі, а отже, вони повинні вміти і робити те саме, що й дорослі: вбивати тварин і готувати їх на їжу, воювати, працювати (королювання то є, врешті, праця).
Автор провадить риторику "раніше було краще", це стосується не тіки критики "сучасної школи", в якій навчаються дівчатка і хлопчики, але й ось: "Наприклад, ті, що жили сотні років тому — вони були набагато розумніші за теперішніх", що є нелогічно, все одно, що казати про окрему людину, буцімто вона в дитинстві була розумнішою аніж по тому. Автор по-обскурантськи відкидає цивілізаційний прогрес, пручається новітньому, ностальгує по часам мамонтів і печер.
У фіналі автор додав троха суспільно-політичної критики, коли недбала ("навіжена") директорка посіла спочатку посаду інспекторки ("щоб заважати ін. директорам"), але не втрималася і перевелася до парляменту, де, нарешті, відшукала своє місце. Ну, таке, штука може й цікава для середини 20 ст., але сьогодні це вже трюїзм, банальщина.
“Хлопчик і його кінь”
Тут знову об'являються Едмунд і Сьюзан — персонажі перших історій, яким шлях до Нарнії був заказаний (адже дорослі не вміють потрапити до Н.), але тут вони є, і євість ця подається без прелюдій. Тобто, те що це пріквел або пріквельна фабула, читач має здогадатися.
Також цікаво, що автор не розмежовує різні етноси: древлян, нарнійців та остараханців — за мовною ознакою, тобто не уточнює, що в них буцім одна мова, не кажучи вже про "розумних тварин" -- на якій мові вони спілкуються всі?
Переклад так само жахливий ("...то саме його, Шасту, завантажать на корабель...") складається враження, що російський текст просто прогнали через гугель і вуаля.
Автор продовжує проводити паралелі між язичництвом і християнством, якщо вважати Аслана за алюзію Христа: "...приїхати до нас у гості на свято літнього коловороту. Ми з вами розпалимо багаття, і будуть танці, ми, фавни, завжди танцюємо з дріадами всю ніч, до самого ранку, а може, хтозна — побачимо й самого Аслана!" -- цебто припускається, що Аслан приймає участь у поганських містеріях.
Необґрунтований сюжетний хід із зустріччю Шасти та Коріна. Чому Ш. втік?! тим паче, що вони подружилися? тим паче, що нарнійці, ніби розізлилися на остраханців, вочевидь вони взяли б Ш. із собою, вай нот? до того ж він, так би мовити -- близнюк К. і це пояснювало б зовнішність К., коли він з'явився через вікно побитий.
Переклад не тільки слабкий по части штилю, а й просто безграмотний: "Люди короля Луна обсипають їх стрілами з мурів. П’ятеро остраханців загинули та загине ще небагато" -- контекст очевидний, перекладач гадав, що "небагато" означає "немало", хоча значення цих слів протилежне.
Персонаж пустельник взагалі ліл, таке враження що він був військовим, послуговується в описі битви військовою термінологією, спочатку закидає королю за те, що він взяв двох хлопців на війну, а потім описує вбивство Коріном остраханця, а Шасту називає "дурним", але "хоробрим", і каже, що він, буцім, "зовсім не знається на військовій справі", а на ній тре знатися?.. Це такий приклад подає людина, що осіла на пустельне буття, це її мудрість? - коментувати наче той футбольний матч, війну, без жадної осудливої сентенції? Глупство.
Кулачний бій автор називає "мистецтвом", тобто, той хто б'є морди -- то є митець?)))
“Небіж чаклуна”
Це пріквел серії, в якому створюється Нарнія. Якщо читати "Х. Н." то з цієї книги. Зокрема тут пояснюється, що магічна шафа, крізь яку діти переправлялися до Н. -- зроблена з яблуні, на якій у Н. росли "яблука життя", одним таким Д. вилікував свою матусю, а серцевину яблука закопав в саду. Переклад сподобався більше.
Цікавий початок, автор визнає (чи може іронічно, зважаючи на попередню його голобельщину щодо освіти, коли “експериментальні школи” він ганив), що "раніше школи були бридкішими".
Провадиться одна з популярних конспірологічних тем -- про "реальність казок", яку так полюбляють альтернативники, те саме було у Лавкрафта. Тут це пов'язано із вірою в магію, коли небіж каже дядькові, мов, і старі, значить, казки, не такі вже уявні, фантазійні. Складно зрозуміти мотиви такого гіпотезування, у випадку Лавкрафта, там треба було розірвати тканину між уявним і реальним, це важливо для підсилення жаху, тут же це або особисте, автор направду так вважає і хоче це донести, або просто бажає приєднати свою творчість до клясичних казок, увійти в тусовку “реальних історій”?
Сюжет після потрапляння дітей до Міжсвіття розгортається неправдоподібно: вони одягли зелені кільця щоб повернутися додому, натомість їм спала "геніальна" думка -- перевірити решту світів, які можуть бути на дні кожного з десятків озерець... таку, гм, легковажність, відчайдухість, нездорову цікавість можна було б списати на пограничний, запаморочливий стан, в якому вони опинилися після переходу, але... все ж видається, що сюжет просто тягнеться за вуха.
І тут автор пряде цю свою поганську нитку з античними богами, говорить, що, античних богів створив Аслан, наприклад "річкового бога", але ж це ніяк не співвідноситься із християнством, де боги -- це люди, себто ті, до яких є слово Боже, натомість автор розділяє людей і богів.
"Після приблизно шістьох тижнів такого радісного життя надійшов довгий лист з Індії від батька з чудовими новинами. Старий двоюрідний дід Кірке помер, а це вочевидь означало, що батько став дуже багатий", -- no comments.
“Остання битва”
Розігрується вистава довкола "появи Аслана", яка, насправді, є віслючим фарсом: мавпа начепила на осла (свого друга) левову шкуру -- вбитого дикого лева, і тепер по Нарнії пішли чутки про "з'яву А.", хм, як вони розрізняють дикого лева, віслюка у левовій шкурі, та справжнього А.? чому такі плітки не бувають від бачення будь-якого лева? Тобто: птахи побачили лева, значить це А.? а як щодо диких левів? сюжет тягне сам себе за волосся.
Переклад як і в попередніх книгах кошмарний.
"Однієї думки з вашим володарем щодо необхідності працювати всім: хоч розумним, хоч ні", по-перше оцініть канцелярію у перекладі: "щодо необхідності", хто так говорить? по-друге, посил хороший тобто розумні могли б і не працювати: краще працювати головою, аніж гнути спину на полях, бустіть інтелект, щоб за вас важку і брудну роботу виконували роботи.
"Леву, який є втіленням усіх чеснот," -- це каже остраханець, себто "східняк", не знаю, може в них лев і є "втіленням всіх чеснот", але це дивно чути по відношенню до хижака. Яких саме чеснот він є утілення? Лева називають “королем звірів” за те, що він apex predator, а хто чув про “чесноти” лева? Благородним вважається олень, який, зокрема, з'являється в одній розповіді про божественне, де олень має на лобі осяйний хрест, левам ж кидали перших християн у пащу римляни на своїх колізеях.
Один з провідних мотивів "Останньої битви" — релігійна боротьба. Остраханці мають кумира Таша, якому покланяються, християни знають: "ідол в світі -- ніщо", бовванські боги існують лишень в уяві поганів, це добре відомо з Євангелія, натомість Льюїс насукір Євангелію "оживлює" Таша: "Таш — зовсім не довільна вигадка", так він каже, коли з ідолом стикається таркаан і король Нарнії у хліві, а потім і поготів виводить Таша з області уявного — з хліва, до реальности, і, в принципі, такий розвиток подій не дивує, бо ж з попередньої книги ми знаємо, що Аслан створив богів, а Таш є одним з тих богів, беручи до уваги наступний абзац, можна закінчити логічний ланцюжок так: автору байдуже кому служити: Зевсові, Марсові, Крішні, Будді, дерев'яному ідолові, леву, чи Христу, для нього то все одне. Про Євангеліє він чув, але не читав.
"Чадо моє, щиро слугуючи Ташу, ти насправді слугував мені",-- це каже Аслан до остраханця, власне -- щирий екуменізм, де всі релігії -- то про одне. Але ж відомо, що "ворота" -- то є Христос. До всього, одною з форм служіння Ташу цього конкретного остраханця було убивство співплемінника, перед тим як вбити його, він подумав, що тим послужить Ташу... "хто ж буде вбивати вас, думаючи що тим служить Богу,-- не пізнали ані Мене, ані Отця",-- так Христос сказав про тих остраханців. Направду це ефектне завершення серії, це жирнюча крапка в історії про вовка (лева) у овечій шкурі.
🌟1\10
Коментарі
Дописати коментар