Історія ведеться від особи персонажа Ніка, з тяжковимовним прізвищем Каррауей. Він з багатої сім'ї, вивчився на біржового маклера та працює в Нью-Йорку у конторі, а живе в передмісті, на Лонг-Айленді, на мисі у хаті, що виймає за 80 баксів, з видом на океан. В цьому домі він збирався жити з приятелем, але той погнав до Вашингтону по роботі і не вернувсі. Нік купив старенький Додж, найняв служницю-фінку, і невдовзі познайомився з Ґетсбі -- багатим сусідом, що живе у шикарному маєткові. Кожен вікенд до нього злітаються, мов бджоли на мед -- всілякі гості, знані і не знані, гості гостей та випадкові захожани. А от Нікові, Ґетсбі надіслав запрошення на вечірку о с о б и с т о.
Обережно! Спойлери!
На тому рауті Нік був з Джорданою — спортсменкою (гольфісткою), вони проходжалися садом, слухали живу музику, дивилися на танці, гостей, багатство маєтку; присаджувалися то за один, то за інший столик, і так Нік натрапив на Ґетсбі, якого, до речі, шукав увесь вечір щоб привітатися. Одразу він не зрозумів що то Ґетсбі, бо пак уявляв його “рожевим товстуном середніх літ”, а він виявився його однолітком (30+ років), який до всього, був на Першій світовій, як і Нік, теоретично їм було про що розмовляти, але потім Нік визнав, що “не має про що говорити з Ґетсбі”, ну, це дивно)
В сюжеті чимало персонажів, але вони виставлені та зображені в такий спосіб, що не плутаються, добре запам'ятовуються, ти розумієш їх та їхню мотивацію, за ними легко слідкувати, просто сприймаються їх фабули. Цей нюанс взагалі дивовижний: персонажів купа, щільність подій висока, локації міняються швидко, і водночас все залишається на своїх місцях, себто -- в доладности.
Том і Дейзі Б'юкенени, дивне подружжя, де жінка крутить з іншим, з Ґетсбі, який виношував мрію відновити з нею стосунки після 5 років розлучин.
Том має коханку: огрядну Міртл, жінку Вільсона, хазяїна автомайстерні під залізничними шляхами, на кучугурах жужелиці. Про розлад Б'юкененів всім відомо, їм самим відомо, але підпалити хмиз ніхто не поспішає, чи то не хоче.
Одного разу Нік побував на хаті Міртл, це квартира в багатолюдному кварталі, що зведений в однотипній манері чоловійників, там вони спілкувалися, зокрема з фотографом, що зробив 120+ знімків своєї дружини і пропонував всім свої послуги, а потім Том уперіжив Міртл по обличчю та розквасив носа за те, що та виголошувала ім'я Дейзі.
Іншим разом Ґетсбі запросив Ніка на сніданок у місті, вони приїхали до якогось підвального бару, там зустрілися з 50-річним шахраєм Вольфсгаймом, що фігурував у справі 1919 року по бейсбольному матчеві, як я дібрав, через букмекерство, і вийшов сухим з води. Побіжно була розповідана історія вбивства іншого їхнього приятеля -- Розі: в сусідньому барі його покликали через офіціянта й просто застрелили на порозі.
Приспівом, лейтмотивом історії виступають намагання дізнатися: звідки ж у Ґетсбі статки? Плітки обплутують читача мов павутина, пліткують всі кому охота, особливо на вечірках. Кажуть, він вчився в Оксфорді, вбив людину, і що він німецький шпигун, що він воював, що він власник аптечної мережі чи бутлегер.
З невигаданого Ґетсбі має знімок з Оксфорда і медаль за війну, хоча є підозри щодо їх фальшивости. Затим озвучується історія його підліткового віку, коли він жив на березі Верхнього озера, а в 17 років змінив ім'я з Ґетца на Ґетсбі і подався у плавання на яхті Коді, який заповів йому 25 тис. долярів, але отримати їх через сріблолюбство Елли, подружки Коді, не зумів.
І все ж, до кінця не ясно, як він розбагатів. Історія завершується великим скандалом, сваркою, що відбувається у винайманому сальоні безіменного готелю, куди вони направилися в двох машинах під вечір у дуже спекотний серпневий день: Нік, Том, Дейзі, Ґетсбі та Джордана. Дулі в'язали через, власне, відносини, Ґетсбі захтів розставити крапки над “і”, але не зумів.
Всі роз'їхалися, водночас посварилися Міртл з Вільсоном, підкаблучний чоловік вирішив проявитися, поклав собі їхати, бо запідозрив жону в зраді, і в розпал суперечки вона вибігла на дорогу, де її збила машина -- на смерть. То був Ролс-Ройс Ґетсбі, одначе, за кермом сиділа Дейзі, вони навіть не зупинились. За ними їхав Том з Ніком і стали свідками трагедії, особливо Том, адже вбито його коханку.
Вільсон переживав це вкрай тяжко, гарячкував усю ніч, а на ранок пішов шукати помсти, він знав “жовту машину”, бачив її раніше з водієм-Томом, отже подався до нього з пістолетом, а той відказав, що то машина Ґетсбі, тож, він попрямував до Ґетсбі, який вперше за рік захтів поплавати у басейні на надувному матраці, там, власне, Вільсон його зустрів та застрелив, і як я зрозумів, сам застрелився.
Драматична розв'язка виглядає дуже ефектно, правдиво, і трохи вторує таємничому життю Ґетсбі, адже багато хто казав, що “по ньому куля плаче”, що вони завше знали: Ґетсбі “так скінчить”, бо були певні у кримінальному характері його справ. Кримінальність походження грошовитости Ґетсбі частково підтверджується і його словами, коли він сперечався з Томом за аптеки, а ще його знайомством з шахраєм Вольфсгаймом, і ще тим підтверджується, що після смерти Ґетсбі йому на хату телефонував якийсь Слейг та доповідав про оборудку з номерами, скидається на лотерею або букмекерство.
Віддати належне за гостинність Ґетсбі, вечірки, майже ніхто не захотів, Нік обдзвонював, обписував, обходжував всіх, кого міг, кого знав, просив прибути на похорон Ґетсбі, але ті, наче зголосилися ігнорити. До маєтку прибув тато Ґетц, в гаманці він мав фото дому свого сина, яким пишався (і світлиною, більше, здається, за сам будинок, і сином, його заможністю). Ґетсбі був купив йому будинок, а ще Ґетц декілька разів підкреслював, що його сина “чекає велике майбутнє”.
Тож, чому Ґетсбі -- великий? або це якась іронія, пов'язана з великим шахрайством на ставках, або це шана за велике кохання Ґетсбі до Дейзі, яку він вирішив прикрити, взявши провину за вбивство Міртл на себе, не вточнюючи -- хто був за кермом тої ночі, коли загинула Міртл.
Нік увесь час ставився прохолодно до Ґетсбі, але після всіх подій охопився приязністю до нього, ввижав себе “найкращім другом" Ґетсбі, про що він розповідав його татусеві.
Книга 160 стр., роман був екранізований. Хоч історія невелика та дуже динамічна, в ній знайшлося місце майже поетичним описам довкілля, неквапним спогляданням течії часу і життя, природи і людей.
🌟10\10
Коментарі
Дописати коментар