"Великий Ґетсбі" (1925) Ф. С. Фіцджеральд. Драматичний slice of life

       

Історія ведеться від особи персонажа Ніка, з тяжковимовним (завдяки перекладачу, якому варіянт "Каравей" певно здався недостатньо антуражним? банальним?) прізвищем Каррауей. Він з багатої сім'ї, вивчився на біржового маклера та працює в нью-йоркській конторі, мешкає у передмісті Лонг-Айленда, на мисі, у хаті за 80 баксів з видом на океан. В цьому домі він збирався жити з приятелем, але той погнав до Вашингтону у відрядження і не вернувсі. Нік купив старенький "Додж", найняв служницю-фінку, та невдовзі познайомився з Ґетсбі — багатим сусідом з шикарного маєтку. Кожен вікенд до Ґетсбі злітається мов бджоли на мед чисельне поспільство. А от Нікові, Ґетсбі надіслав запрошення на вечірку особисто.

Обережно! Спойлери!

На тому рауті Нік був з Джорданою-гольфісткою, вони проходжалися садом, слухали живу музику, дивилися на танці, гостей, багатство маєтку; присаджувалися то за один, то за інший столик, і так Нік натрапив на Ґетсбі, якого, до речі, шукав увесь вечір щоб привітатися. Одразу він не зрозумів що то Ґетсбі, бо пак уявляв його “рожевим товстуном середніх літ”, а він виявився його однолітком (30+ років), який до всього, був на Першій світовій як і Нік, теоретично їм було про що поговорити, але згодом Нік визнав, що “не має про що розмовляти з Ґетсбі”. Дивно)
       
В сюжеті чимало персонажів, але вони виставлені та зображені в такий спосіб, що не плутаються, добре запам'ятовуються, ти розумієш їх та їхню мотивацію, за ними легко слідкувати, а їхні фабули сприймаються природно. Цей нюанс взагалі дивовижний: персонажів купа, щільність подій висока, локації міняються швидко, і водночас все залишається на своїх місцях, себто — в доладности.
       
Том і Дейзі Б'юкенени, дивне подружжя, де жінка крутить з іншим, з Ґетсбі, який виношував мрію відновити з нею стосунки після 5 років розлучин.
Том має коханку: огрядну Міртл, жінку Вільсона, хазяїна автомайстерні на кучугурах жужелиці що під залізничними шляхами. Про шлюбний розлад Б'юкененів всім відомо, їм самим відомо, але підпалити хмиз ніхто не поспішає.
       
Одного разу Нік побував на сходці у квартирі Міртл, там вони спілкувалися, зокрема з фотографом, що зробив 120+ знімків своєї дружини і пропонував всім фотосесію, а потім Том уперіжив Міртл по обличчю та розквасив носа за те, що та виголошувала ім'я "Дейзі".
       
Іншим разом Ґетсбі запросив Ніка на сніданок у місті, вони приїхали до якогось підвального бару, там зустрілися з 50-річним шахраєм Вольфсгаймом, що фігурував у справі "бейсбольного матчу" 1919 року, як я дібрав, через букмекерство, і вийшов сухим з води. Побіжно була розказана історія вбивства іншого їхнього приятеля — Розі: в сусідньому барі його покликали через офіціянта й просто застрелили на порозі.

       
Лейтмотив історії: спроба дізнатися звідки ж у Ґетсбі статки? Плітки обплутують читача мов павутина, пліткують всі кому охота, особливо на вечірках. Кажуть, він вчився в Оксфорді, вбив людину, і що він німецький шпигун, що він воював, що він власник аптечної мережі чи бутлегер.
З невигаданого: Ґетсбі має знімок з Оксфорда і воєнний медаль, хоча єсть підозри щодо фальшивости тих артефактів. Затим озвучується історія його дитинства, коли він жив на березі Верхнього озера, а в 17 років змінив ім'я з Ґетца на Ґетсбі і подався у плавання на яхті Коді, котрий заповів йому 25 тис. долярів, утім отримати їх через сріблолюбство Елли, подружки Коді, не зумів. 

І все ж, до кінця не ясно, як він розбагатів. Сюжет закривається великим скандалом у винайманому сальоні безіменного готелю, куди направилися в двох машинах під вечір в бардзо спекотний серпневий день: Нік, Том, Дейзі, Ґетсбі та Джордана. Дулі в'язали через, власне, відносини, Ґетсбі захтів розставити крапки над “і”, та не вдалося.
Всі роз'їхалися, тоді ж посварилися Міртл з Вільсоном, підкаблучний чоловік вирішив проявитися, поклав собі їхати, бо запідозрив жону в зраді, і в розпал суперечки вона вибігла на дорогу, де її на смерть збила машина. То був "Ролс-Ройс" Ґетсбі, одначе, за кермом сиділа Дейзі і вона навіть не зупинилась. За ними їхав Том з Ніком, свідки трагедії, особливо Том, адже вбито його коханку.

Вільсон переживав це вкрай тяжко, гарячкував усю ніч, а на ранок пішов мститися, адже він знав “жовту машину”, вже бачив її з водієм-Томом. Вільсон подався до Тома із пістолетом, но Том відказав, що машина не його, а Ґетсбі, тож, Вільсон попрямував до Ґетсбі... який вперше за рік захтів поплавати у басейні на надувному матраці, там, власне, Вільсон і зустрів Ґетсбі й застрелив. Затим, як я зрозумів, Вільсон застрелився і собі.

Драматична розв'язка виглядає конче ефектно, правдиво, і трохи вторує таємничому життю Ґетсбі, адже багато хто казав “по ньому куля плаче”, що вони завше знали: Ґетсбі “так скінчить”, бо були певні у кримінальному характері його справ. Кримінальність походження грошовитости Ґетсбі частково підтверджується його ж словами, коли він сперечався з Томом за аптеки, а ще його знайомством з шахраєм Вольфсгаймом, і ще тим підтверджується, що після смерти Ґетсбі йому додому телефонував якийсь Слейг та доповідав про оборудку з номерами, скидається на лотерею або букмекерство.

Віддати належне за гостинність Ґетсбі, вечірки, майже ніхто не побажав, Нік обдзвонював, обписував, обходжував всіх, кого знав, просив прибути на похорон Ґетсбі, але ті, наче зголосилися ігнорити. До маєтку прибув тато Ґетц, в гаманці він мав фото дому свого сина, яким пишався (і світлиною, більше, здається, за сам будинок, і сином, його заможністю). Ґетсбі був купив йому дім, а ще Ґетц декілька разів підкреслював, що його сина “чекає велике майбутнє”.

Тож, чому Ґетсбі -- великий? Або це якась іронія, пов'язана з великим шахрайством на ставках, або це шана за велике кохання Ґетсбі до Дейзі, яку він вирішив прикрити, взявши провину за вбивство Міртл на себе, не вточнюючи -- хто був за кермом тої ночі, коли загинула Міртл.

Нік увесь час ставився прохолодно до Ґетсбі, але після всіх подій охопився приязністю до нього, ввижав себе "найкращім другом" Ґетсбі, про що він розповідав його татусеві.

Книга 160 стр., роман був екранізований. Історія коротенька проте дуже динамічна, в ній знайшлося місце майже поетичним описам довкілля, неквапним спогляданням течії часу і життя, природи і людей.

🌟10\10