“Дивовижні мандрівки та пригоди барона фон-Мюнхгаузена”, Г.-А. Бюргер (1786). Тримайте в недоступному місці для дітей!

Дивна книжка і історія. Передовсімна дивина книжки: хто ж автор? це якийсь фрукт колективного оповідання, що вперше, як я дібрав, був виданий анонімно у 1785 році в Лондоні, скомпонував її Распе, той самий, що переховувався від німецької влади через розтрату музейних грошей. Рік по тому Бюргер видає вже в Німеччині свої "пригоди" Мюнхгаузена і вони, виходячи з усього й вважаються “канонічними”.

Книжка тоненька 160 стр. крупним шрифтом і повна ілюстрацій. Малюнки, треба визнати, як і сказано у передмові -- топові, художник Доре. Також в передмові кажуть, що книга мала великий успіх, пройшла через багато перевидань, але насправді, витвір сумнівний. Розповідь про М., чи точніше -- розповідь Мюнхаузена, бо вона ведеться по суті від його особи, подрібнена, посічена, фрагментована настільки щільно, що вхопитися сюжетно тут нема за що. Це така собі гуморна, сатирична, фантасмагорична компіляція 18 століття.

Стиль оповідання позбавлений деталізації, він складається виключно з екшену, тут майже нема діалогів, описових відступів, представлення персонажів, авторських монологів, роздумів тощо, тільки події: він пішов, він зробив, він отримав, він сказав, займенник+дієслово. Тому сприймається це повістярство тяжко-важко, читаєш другу пригоду і вже забув про першу. Послідовність в пригодах, можна сказати, відсутня, це своєрідний лабіринт. Загалово пригоди діляться на: московсько-турецькі військові, яким передують “мисливські байки”, потім М. повертається додому і починається серія “морських пригод”, серед яких трапляється історія з пращею Давида від особи батька М., а закінчується сюжет зануренням до вулкану, а потім знову -- морська пригода серед полінезійського архіпелагу.

Розповіді просочені сортирним гумором, абсурдом, гротеском, і в багатьох аспектах складаються з переспіву відомих творів, тут вам і Дефо, і Сервантес, і грецькі міфи, Біблійні сюжети, "солянка", але не солона.

 

Знавши Мюнхгаузена як персонажа дитячих оповідок, мультфільмів, здивував надмір жорстокости у книзі: крови, кишок, вбивств, здебільшого це зустрічається в мисливському контексті. Так, М. без жалю вбиває все, що рухається: настромлює куріпок на шомпол, підкидує качкам сальну принаду, яку вони ковтають та тут же випускають через задній отвір, таким чином нанизуючись на нитку, наче який бісер, потім він вивертає вовка, як рукавичку, відрубує голову леву та запихує її в горлянку крокодилові, а наприкінці ножем вбиває тисячі ведмедів ударом в хребет. Два рази його ступаку розтинали навпіл, вперше вовк відгриз лоші задок, а потім їй відсікло зад брамною решіткою.

Справжній мужчина в уявленні М. -- це патріот і юнкер, той самий патріот і юнкер, що йде на штурм бастіону та опиняється в розібраному вигляді на гілках обвугленого дерева.

Почавши читати, одразу пригадав Дон Кіхота, но ці твори як день і ніч, "пригоди М." навіть не назвеш “Дон Кіхотом на мінімалках”.

Можна провести деякі аналогії з сучасністю, зокрема зі світом коміксів, бо, наприклад, М. часом поводиться як Супермен: переносить надважкі вантажі із відвертою, насмішною легкістю, приміром, бере коней під пахви, стрибає з поштовою каретою через живопліт, натаскує важезні гармати на купу, або жбурляє срібний топірець з такою силою, що той улітає на Місяць.

Іншим разом в його образі проявляються суто казкові риси (у стилі браттів Грим), наприклад, він спить 3 місяці поспіль у скирті, щоб потім, зненацька прокинувшись, ненароком зламати корок фермеру та вбити його. Казковість проявляється і в сюжеті, зокрема в історії про подорож до Каїру, в якій М. зібрав гурт з вітродува, силача, скорохода, стрілка, слухача, і потім використав їх здібності для досягнення ключової мети: доставити пляшку тосканського вина та отримати скарби за неї від султана.

Дійсно цікавих прикладів фантазії тут майже немає, це або переспіви, ремінісценції, або гротеск. Наприклад, М. в одній сцені підіймається до Місяця по бобовому стеблу, тоді подорожує в районі Полінезії, де течуть молочні ріки серед кисільних берегів, а виноградини наливаються молоком. Коли він удруге потрапляє на Місяць (на кораблі, що підносить буревій), там зустрічає велетів, котрі літають на триголових орлах, орли ті носять голову під пахвою, харчуються ж, закладаючи їжу безпосередньо у шлунок через дверцята... 

Для того часу подібні фантазії, мабуть, вбачалися свіжими, цікавими, яскравими, а дотепи про дупу -- сміливими і від того смішними, але зараз цим важко когось здивувати, чи насмішити. Поправді, історія про Распе з передмови розсмішила мене більше, аніж уся "кумедність" цієї книжки.

Повну версію "Пригод М." дітям краще не читати, є дитячі адаптації без крінжа, втім, не певен щодо відсутности там мілітарної пропаганди.

🌟1\10